Петро Литвин
Студентська газета Технолого-економічного коледжу БНАУ
"Медіа Коледж"

Після зйомок телепрограми "Караоке на Майдані” Марина залюбки погодилася дати інтерв’ю нашій студентській газеті.

Марино, вітаю Вас із перемогою. До участі в «Караоке...» Ви готувалися заздалегідь, чи прийшли на зйомки в ролі глядача?
Це було зовсім випадково. Я прийшла на зйомки сама, хоча планувала йти з подругою. І мені дуже прикро, що більшість мою перемогу вважає купленою.

Які у Вас залишилися враження від зйомок програми?
По-перше, я дуже засмучена тим, що злякалася, тим, що на 70% не зробила, не сказала того, чого хотілося б… По-друге, сильно образилася на себе, оскільки не знала, хто такий Леваневський (мова йшла про масив Леваневського – примітка автора).
А взагалі, атмосфера була дружньою, Ігор Кондратюк був дуже приємним у спілкуванні з публікою. Я була здивована тим, що люди, яких я не знала, за мене скандували, гучно аплодували… Це надзвичайно приємно, я була просто в шоці.

Щодо вибору пісень, зорієнтувались відразу?
Над піснею на біс я довго вагалася, але вирішила виконати пісню «Дівчина-весна» із репертуару Наталі Бучинської. Хотілося завершити програму весело і феєрично, а ця пісня якраз підходить, адже її всі знають та люблять.
Першу пісню «Перемога» (теж із репертуару Бучинської) я заспівала для ветеранів... Тому що… (пауза) це люди, які приклали всі зусилля для того, щоб зробити наше майбутнє кращим, світлішим… Я люблю і поважаю старість. У старих людей залишилося дуже мало доброго… І цю пісню не можна не любити, тому мені надзвичайно приємно дарувати цим людям часточку світла… Хоч пісня була невчасна і не влучна за порою року або днем тижня, але я не шкодую про це.

В яких ще відомих телепроектах, або концертах Ви брали участь?
Я виступала в Національному палаці культури «Україна» з ансамблем «Юр’ївські вечорниці» перед Леонідом Кучмою. Ми виконували «Пісню про матір». Тодішній міський голова Білої Церкви Геннадій Шуліпа сказав мені, що я прославила наше місто.

Що призвело вас до вибору акторської професії? Можливо, це була дитяча мрія?
Стати актрисою мене дуже вмовляв головний диригент театру ім. Саксаганського Віталій Саражинський, він змусив мене повірити в себе, і довести самій собі, що я можу це зробити.

Розкажіть трохи про своє студентське життя? Де ви навчалися?
Моє студентське життя було прекрасним, дуже за ним сумую… За професією я актриса-вокалістка вищої категорії. Спершу закінчила музично-педагогічне училище в Житомирі, потім продовжила навчання у КНУКіМ. Через певний час я зрозуміла, що через зависоку оплату за навчання, не хочу бути тягарем для батьків, тому таємно від них забрала документи і перейшла на навчання до університету ім. Драгоманова. Признаюсь тобі, що спочатку хотіла піти на навчання до консерваторії, але, усвідомивши які сили доведеться прикласти до навчання, вибрала університет ім. Драгоманова (посміхається).

Ви навчалися на відмінно, чи полюбляли іноді прогуляти пару?
Я закінчила навчання з червоним дипломом, своїми стараннями, та бажаннями… А щодо прогулювання пар… Який студент цього не любить? Я не виняток :).

А який у вас був улюблений предмет? А який терпіть не могли?
Я із задоволенням відвідувала спеціальність, диригування та фортепіано. А не любила гармонію. Зараз розумію, що її треба було більше любити, бо це дуже просто. Але тоді я вважала, що це найскладніший предмет.

Так, розуміння деяких речей приходить з часом. З якими викладачами у Вас склалися дружні стосунки? Кого пам’ятаєте найбільше?
Людина, яка допомогла дізнатись мені, що таке музика, змусила полюбити її по-справжньому — Гаркавенко Галина Олегівна, вона вчила мене грі на фортепіано. Ми жили поруч у будинку, і вона іноді забирала мене з двору додому тоді, коли так хотілося гратися ляльками. Дякуючи їй, я дуже полюбила музику, та зрозуміла, що музика – це моя стежка в житті.

Перше кохання у Вас було в студентські роки, чи ще в школі?
У студентські… хоча ні, у шкільні. Я зустрічалася з одним хлопцем 6 років, а через 5 днів після розлучення з ним я зустріла свого чоловіка, з яким я живу вже 13 років. Ми виховуємо сина Михайлика, який цього року пішов до першого класу.

Вітаю, нехай вчиться на відмінно та радує вас своїми досягненнями.
Дякую.

Як сім’я ставиться до вашої роботи?
Трохи ображені... Вони хочуть (і я їх розумію), щоб я більше часу проводила із сім’єю, але коли я занурююсь в роботу то час летить просто з блискавичною швидкістю, і мені це подобається.
Театр — це життя, це ще одна моя сім’я. Насамперед, це все завдяки нашому художньому керівнику В’ячеславу Валентиновичу Ускову. Я дуже вдячна, що він взяв мене на роботу, повірив у мене, і я зроблю все для того, щоб не розчарувати його... і не розчаруватися у собі. Він у театрі, як батько: допомагає нам, створює сімейну, дружню атмосферу. У нас є бажання працювати, а тому всі мрії стосовно мистецтва він допомагає втілити в реальність. Ми всі дуже вдячні йому, дай Бог йому здоров’я!

Якби Вам було зараз 16-17 років, ви б пішли тією стежкою, що й тоді, чи присвятили б себе музиці? Чи щось би змінили в своєму житті?
Я багато чого б змінила у своєму житті… Деякі люди, які кажуть, що нічого б не змінювали, я вважаю, що це неправда. Тому що всі ми робимо помилки, в яких нам іноді важко зізнатися самому собі, помилки, які хочеться виправити. Якби я мала таку можливість, я багато чого змінила б.

Для глядачів театр – це можливість відпочити, отримати задоволення… Чим для Вас є ваша робота?
Це щастя, задоволення, реалізація себе як творчої людини, і навіть просто як особистості. Як би ця фраза банально не звучала, і що б мені не казали, але театр – це моє все, це наснага творити, любити, жити! Та сім’ю я люблю більше, і по можливості намагаюся з нею проводити якомога більше часу, хоча це і не завжди виходить.

А Ваш син як ставиться до театру? У нього немає бажання вийти на сцену, як мама?
Він грає у виставі «Посланець до живих». Ставиться до цього дуже відповідально, і одного разу мене дуже здивувало, що він точно пам’ятає свій вихід на сцену. Йому подобається, хоч він і стомлюється, бо це дитина. (сміється)

А ви полюбляєте дивитись вистави, в яких не задіяні? Тобто, оцінювати роботу друзів, колег?
Обожнюю дивитися вистави нашого театру, але це вдається дуже рідко. Щоправда я ще не всі вистави ще й бачила, бо вдома на мене чекає сім’я, яка для на першому плані.

А як Ви ставитесь до кіно? Чи залишаєтесь вірною театру?
Дуже сильно люблю переглядати кіно.

Який жанр?
Старі радянські, душевні фільми. Особливо «Москва слезам не верит», «Служебный роман», та ін.

Ви песиміст чи оптиміст? Якими є ваші погляди на життя?
Взагалі, я оптиміст, при чому конкретний. Вважаю, що ми самі робимо своє щастя, радість, складаємо своє життя, як пазл. У нашому житті є і сміх, і сльози, і горе, і радість. Та життя я дуже люблю, і поважаю всіх людей, які мене оточують.

Найяскравіша подія, що відбулася у Вашому житті...
Народження сина – це найяскравіша подія. А найприкріша – втрата близьких, а конкретно – рідного брата, якого не стало рік тому. Йому було лише 26 років.

Що ви побажаєте на прощання нашим читачам-студентам?
Я закликаю всіх гарно навчатися, щоб не розчаровували сподівання своїх батьків, щоб були чемними, охайними та ввічливими.
Особливо закликаю вас, не бути байдужими до людей, які вас оточують. Якщо потрібна комусь ваша допомога—обов’язково по мірі своїх можливостей допомагайте і старшим, і одноліткам, і меншим. Бо світ складається лише з добра – це мій девіз, з яким я іду по життю. Якщо ми будемо добрими один до одного, ми проживемо набагато довше, ніж самі думаємо. І будьте вдячні своїм батькам… любіть їх, хоча б за те, що вони поруч із вами. Не будьте бездушними до того, що відбувається у ваших близьких, цікавтеся тим, як почуваються усі, хто вас оточує. Думайте про людей, які думають про вас. Особливо це стосується ваших батьків. Якщо у вас навіть обмаль часу, передзвоніть їм, напишіть, що ви живі-здорові. Бо коли ви самі станете батьками, ви це зрозумієте.

Спеціально для сайту knm.at.ua
mediacollage@mail.ua
lytvyn93@gmail.com